16 березня депутати Верховної Ради ухвалили Закон “Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень”. У тексті до закону є примітка: на період тимчасової окупації АР Крим та окремих районів Донецької та Луганської областей “…виконання Україною зобов’язань за Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень стосовно зазначеної окупованої та не контрольованої українською владою території України є обмеженим і не гарантується”.

Для України, яка підписала в лютому 2014 року в Нью-Йорку Факультативний протокол, далі («Протокол»), і для сфери захисту прав дітей у нас в країні, ратифікація «Протоколу» є дуже важливою подією.

У практиці роботи Асоціації ми часто стикалися і стикаємося з порушенням прав дитини в сім’ї, в місцях їх навчання і життя. З ратифікацією «Протоколу» в України з’явився вкрай необхідний та важливий для нашого суспільства міжнародний механізм, дотримуючись якого, ми, організації, котрі стоять на захисті прав дітей, зможемо допомагати звертатися дітям або їхнім представникам в Комітет з прав дитини в ООН (далі «Комітет») і очікувати реальної допомоги або реакції. «Протокол» – це механізм, який запускає в дію норми Конвенції ООН про права дитини, а так само факультативні до неї договори, що стосуються найгрубіших порушень прав дитини: торгівля дітьми, дитяча проституція та дитяча порнографія,  участь дітей у збройних конфліктах.

Хоча немає сумнівів, що Президент України поставить на ньому свій підпис найближчим часом, хотілося б знати, з якого моменту вважається, що «Протокол» вступив в дію.

Є ще і основні моменти в «Протоколі», які викликають питання до повноцінної реалізації положень «Протоколу» державою Україна:

1. Стаття 7 факультативного протоколу про процедуру повідомлень свідчить, що «Комітет» може не прийняти повідомлення про порушення, якщо вважає, що для виправлення такого порушення країна-учасниця НЕ вичерпала всі внутрішні способи правового захисту.

У пояснювальній записці, яка додається до Закону №0095 та «Протоколу», яку подав Міністр соціальної політики України П. Розенко, сказано, що головним суб’єктом виконання в Україні «Протоколу» до Конвенції ООН про права дитини щодо процедури повідомлень є Міністерство соціальної політики України.

У зв’язку з цим до Міністра П. Розенко і до Міністерства виникає ряд логічних запитань, отримати відповіді на які буде першочерговим завданням для таких організацій, як наша, щоб нарешті ми могли використовувати можливість дієво захищати права дітей:

– Яка саме роль Міністерства у процедурі передачі повідомлення про порушення прав дитини, описаному в «Протоколі»?

– Яка процедура подачі повідомлень? В яке відомство таке повідомлення потрібно подавати в першу чергу? Хто може подавати такі повідомлення від імені дітей, якщо це необхідно? Яка документація необхідна, щоб таке повідомлення було юридично вірним і відповідне відомство прийняло його (або безпосередньо «Комітет»)?

– Які внутрішні заходи правового захисту і за який термін вони повинні бути вичерпані, щоб виправити ситуацію, описану в повідомленні? Чи означає це, що потрібно звертатися спочатку до Прокуратури/суд, а тільки потім до Міністерства або безпосередньо до Комітету з прав дитини в ООН?

– Як Міністерство реагуватиме на рекомендації, передані країні-учасниці «Комітетом», і які механізми буде використовувати, щоб виправити порушення прав дитини?

2. Ратифікація Протоколу була затверджена в парламенті України з наступною заявою у додатку:

“Україна заявляє, що на період тимчасової окупації частини території України – Автономної Республіки Крим і міста Севастополь – внаслідок збройної агресії Російської Федерації та до повного відновлення конституційного порядку й ефективного контролю України на цій окупованій території, а також в окремих районах Донецької та Луганської областей України застосування та/або виконання Україною зобов’язань за Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень стосовно зазначеної окупованої та не контрольованої українською владою території України є обмеженим і не гарантується”.

Ми розуміємо, що на тих територіях, які є не підконтрольними державі Україна, складно врахувати різні ситуації порушення прав дітей. Але, з іншого боку, очевидно, що таких порушень, особливо на територіях, де ведуться бойові дії й існує соціальна криза, таких випадків буде набагато більше, до того ж їх форма буде важче, ніж на решті території України. Так як держава заявляє, що не гарантує захист прав дітей на таких територіях, то ситуація з правами дитини буде там тільки ускладнюватися, а навантаження на реагування на це знову ж лягає на плечі волонтерських організацій та ГО, які працюють на цих територіях. Без коментарів.

Дуже хочеться, щоб на сайті МСП опублікували процедуру подачі повідомлення і інші норми роботи Міністерства у рамках виконання «Протоколу». Будемо сподіватися, що хтось із журналістів відгукнеться і задасть ці питання Міністерству найближчим часом.