Свій четвертий блог я хочу присвятити невидимій проблемі українського суспільства. Мова йде про аутизм. Перш за все, варто сказати, що, порівняно з США, де на 78 дітей 1 має аутизм, в Україні офіційна статистика каже про цифру у 20 разів меншу. Якщо рахувати, що 1% дітей у середньому народжується з розладом аутистичного спектру, то на 2015 рік, в Україні можуть проживати 420 000 людей зі спектром аутистичного розладу, з них близько 60000 дітей. За офіційною статистикою у нас не набагато – більше 3000. Це також можна трактувати як низький рівень освіченості батьків та лікарів у питанні аутизму. На жаль, помічаючи “нестандартну” поведінку у дитини, батьки, вихователі, лікарі трактують її не як аутизм, а як психічні відхилення та застосовують медикаментозне лікування. У більшості випадків або аутизм діагностують не вірно, або батьки не можуть влаштувати дитину до системи охорони здоров’я та освіти в Україні. І як результат дитина залишається поза межами соціуму.

Я далеко не експерт з проблем аутизму, але з жовтня 2015 року, досліджуючи тему аутизму в Україні, я побачила багато несправедливості та байдужості з боку держави у сфері допомоги вирішення проблем аутизму. Батьки та дуже вузьке коло спеціалістів, які можуть професійно займатися психо-фізичною корекцією дитини, залишаються сам-на-сам з проблемою реабілітації та інклюзії дитини з аутизмом. У багатьох випадках, якщо корекцію почати з 2-3 років, симптоми РАС можливо мінімізувати у дитини до 9-10 років та мати шанс отримати нормальну освіту.

Аутизм – це не хвороба! Аутизм – це особливість. А конкретно, особливість розвитку головного мозку та роботи нервової системи. Як наслідок, особа має труднощі з соціалізацією та комунікацією. Такі люди не так легко йдуть на контакт, часто заклопотані своїми дрібними справами, котрі циклічно повторюють. Через особливий розвиток мозку можуть мати вади мовленнєвого апарату, через що з такими людьми буває складно спілкуватись.

Зациклену та “відірвану від реальності” поведінку дітей з аутизмом стереотипно вважають небезпечною для суспільства. Це зовсім не так. Натомість в Україні, до слова, як і в багатьох країнах світу, до дітей з аутизмом ставляться як до хворих та особливо небезпечних. Тому родинам, котрі виховують “дітей дощу”, не залишається нічого іншого, як виховувати дитину вдома, позбавляючи найважливішого атрибуту адекватного розвитку – спілкування.

Три найважливіші проблеми, з якими треба спільно боротися у нас в країні це: 1. відсутність системної коректної раньої діагностики цього розладу в системі охорони здоров’я; 2. відсутність підготовки спеціалістів для корекції та навчання дітей з аутизмом та з іншими психо-фізичними розладами у нашій системі освіти; 3. як наслідок перших двох проблем – відсутність системи інклюзії та соціалізації дітей, а потім й дорослих, з РАС та іншими психо-фізичними розладами.

Саме тому проблема аутизму для багатьох – абсолютна незнайома. Я закликаю бути толерантними та вивчати спеціалізовану літературу для розуміння тих осіб, котрі живуть поруч з нами. Освіченість у питаннях дітей з аутизмом, базові знання стосовно їх розвитку – запорука щасливого дитинства та успішного дорослого життя “дітей дощу”.

2 квітня – день, якийвідомий у всьому світі як Міжнародний день інформування про аутизм. Саме 2 квітня ми проведемо флеш-моб “Київ у блакитному” на Софіївській площі у Києві аби привернути увагу до проблем аутизму. Також Асоціація “Соціальний захист” разом з ФФУ та БФ “Розвиток футболу України” організовує перший благодійний футбольний матч “Парламентський кубок” між Збірними України депутатів ВР та Збірними журналістів для збору коштів на оснащення кімнат розвитку у корекційному центрі “Примавера”, місто Київ. Необхідна сума – 200 тисяч гривень. Ці кошти підуть на придбання необхідного устаткування для облаштування сенсорної кімнати та кімнати Монтессорі для розвитку дітей з аутизмом. Більше про подію дізнавайтесь з наших соцмереж чи на сайті iasp.org.ua/football

Я щиро запрошую вас приєднатись до нашої ініціативи та підтримати дітей з аутизмом!